Череп людини будова анатомія

Череп людини будова анатомія

С троение и функции головы занимают одну из ключевых позиций в изучении медицины, и небезосновательно: именно в черепе заключены основные органы, благодаря которым человек способен воспринимать и понимать окружающий мир, поддерживать большинство физиологических функций и формировать сознание. Важнейшую роль здесь играет головной мозг – именно его так усиленно защищают кости черепа, стараясь предотвратить малейшую травму, которая может быть чревата серьёзными последствиями. В полостях черепа располагаются органы слуха и зрения, вкуса и обоняния, а также сосуды и нервы, соединяющие головной мозг с остальными частями тела. Сочленяясь, кости головы образуют верхние дыхательные пути и начальный отдел пищеварительного тракта (ротовую полость), в котором осуществляется подготовительный этап – измельчение и смягчение пищи.

Изучение костей черепа анатомией не ограничивается – строение головы интересует и других учёных, включая антропологов и историков. По малейшим нюансам черепа специалисты могут определить пол, возраст и расу, воссоздать тонкости силуэта и предугадать имеющиеся особенности организма. Давайте рассмотрим, от чего зависят те или иные нюансы анатомии головы человека, какую роль играют кости черепа и каким образом выполняют возложенные на них функции.

Строение черепа человека: анатомия костных, хрящевых и мышечных структур

Принято считать, что основную роль в строении головы играют костные образования: они плотным каркасом окружают ткани мозга, выступают в роли защитных полостей для глазниц, органов слуха, полости носа, служат местом прикрепления мышц и образуют отверстия для прохождения кровеносных сосудов и нервных волокон. Хрящевые структуры формируют наружную часть носа и ушные раковины, а в младенческом возрасте ещё и замещают некоторые части костей, обеспечивая подвижность и предотвращая тем самым детский травматизм во время родов.

Мышцы головы окружают череп сравнительно тонким покровом. От их строения и степени развития зависят некоторые черты лица, особенности мимики и возможность свободного передвижения нижней челюсти, благодаря чему осуществляется процесс жевания. Как правило, мышечные волокна плотно прикрепляются к костям и на всём протяжении повторяют форму черепа.

Функции черепа

Особое строение позволяет черепу справляться с возложенными на него функциями, среди которых основное место занимают:

  • защита мозговых тканей от травм вследствие интенсивного внешнего воздействия;
  • формирование физиогномических особенностей выражения лица и мимики;
  • тщательное измельчение и смягчение пищи перед её поступлением в пищеварительный тракт;
  • речевая функция.

Кости черепа человека: анатомия

В черепе человека выделяют следующие функциональные области:

  • внутреннее основание, на котором располагаются задняя, передняя и средняя черепные ямки;
  • наружное основание;
  • височная и подвисочная ямки;
  • полость носа;
  • глазницы;
  • твёрдое нёбо;
  • крылонёбная ямка.

Все эти образования формируются благодаря различным костным структурам и их плотным сочленениям. В анатомии черепа человека насчитывают 23 отдельные косточки, из которых 7 непарных и 16 парных (8 пар соответственно). Кроме того, в черепной коробке присутствуют 3 пары слуховых костных образований – молоточек, наковальня и стремечко в правой и левой полостях среднего уха. К костям черепа иногда также относят зубной ряд, расположенный на верхней и нижней челюсти. Количество зубов может варьироваться в зависимости от возраста и стоматологической картины.

Мозговой отдел

Мозговой отдел черепа является вместилищем и главной защитой головного мозга. Эта область включает:

  • свод, образованный плоскими костями;
  • наружное и внутреннее основание, состоящее из смешанных костей, часть из которых относят к пневматическим (т.е. содержащим воздухоносные пазухи).

Свод и основание формируется благодаря плотному неподвижному сочленению 8 костных образований – 4 парных и 4 непарных:

  1. Правая и левая теменные кости образуют латеральные стенки черепа. Они соединяются по средней сагиттальной линии и прилегают к лобной кости, формируя венечный шов;
  2. Правая и левая височные косточки располагаются немного ниже теменных. На их поверхности находятся 3 отростка – скуловой, шиловидный и сосцевидный. Скуловой отросток выглядит как тоненькая перемычка и соединяется со скуловой костью чуть выше нижней челюсти. Шиловидный выступ служит местом прикрепления большинства мышечных волокон шеи. А сосцевидный отросток располагается непосредственно за ушной раковиной;
  3. Лобная кость легко прощупывается с лицевой стороны. Она образует поверхность лба, бровные дуги и верхнюю часть глазниц;
  4. Клиновидной костью представлена нижняя часть глазниц и латеральная поверхность черепа. Имея форму бабочки, эта косточка охватывает череп по ширине и поддерживает основание черепной полости;
  5. Решётчатая косточка находится немного ниже лобной и образует костную часть носовых раковин и перегородки;
  6. Затылочная кость – заключительная часть черепа. Она находится ниже остальных костей и примыкает к первому шейному позвонку в местах затылочных мыщелков у большого отверстия, через которое проходит спинной мозг.

Лицевой отдел

Лицевой скелет образован парными и непарными смешанными костями. Они служат основой жевательного аппарата и опорой для большинства мимических мышц, отвечающих за формирование индивидуальных черт лица. Каждая из лицевых костей выполняет определённую функцию:

  • Две носовые косточки составляют переносицу и частично обеспечивают проходимость носовых ходов;
  • Нижние носовые раковины выглядят как тоненькие изогнутые пластинки. Они разделяют нижний и средний носовые ходы и формируют слёзный, верхнечелюстной и решётчатый отростки;
  • Правая и левая скулы замещают боковые стенки глазниц;
  • Маленькие слёзные косточки располагаются спереди медиальной части глазных орбит. Они выступают местом соединения глазниц с носовыми пазухами;
  • Две верхнечелюстные кости, соединяясь по срединной линии, образуют верхнюю челюсть, которая удерживает зубной ряд и участвует в акте жевания;
  • Нёбные кости находятся в задней области носовых ходов, они образуют часть твёрдого нёба;
  • Нижняя челюсть – одна из самых мощных костей лицевого отдела черепа. Она прилегает к правой и левой височным костям по обе стороны лица, образуя подвижный сустав, благодаря которому осуществляется активная часть жевания. Кроме того, нижняя челюсть служит опорой зубному ряду и формирует видимый овал лица (скулы, подбородок, частично щёки);
  • Сошник – это основная часть перегородки носа. Он имеет плоскую трапециевидную форму и занимает центральное место в носовой полости, разделяя её на два хода – правый и левый;
  • Подъязычная косточка имеет форму небольшой подковки и залегает под языком. Она является одной из немногих костей, которые не соединяются с другими, располагаясь непосредственно в толще мышечных волокон.

Строение черепа: анатомия костных сочленений и суставов

Абсолютное большинство костей черепа соединяются при помощи неподвижных швов. Прилегающие друг к другу лицевые костные образования формируют плоские сочленения, незаметные под тонким покровом мышечного полотна. А височная кость, соединяясь с теменной, дает начало чешуйчатому шву.

Читайте также:  Как разогреть физраствор для ингаляций

Зубчатых швов в анатомии черепа всего 3:

  • венечный, образованный теменной и лобной костью;
  • сагиттальный, расположенный между двумя теменными костями;
  • ламбдовидный, находящийся между затылочной и теменной косточками.

Единственным подвижным суставом черепа является нижнечелюстной. Нижняя челюсть может выполнять движения в различных плоскостях: подниматься и опускаться, сдвигаться вправо/влево и вперёд/назад. Благодаря такой подвижности человек может не только тщательно пережёвывать пищу, но и поддерживать членораздельную речь.

Возрастные особенности

С возрастом форма и структура черепа меняется. Так, у новорождённых малышей лицевой отдел почти в 8 раз меньше мозгового, поэтому головка может выглядеть непропорциональной и крупной. Челюсти крохи обычно недоразвиты и не имеют зубов, ведь у него ещё нет необходимости пережёвывать твёрдую пищу.

Кости черепа младенцев сочленяются неплотно, благодаря чему голова может незначительно менять форму, сжиматься при прохождении через родовые пути. Такая особенность защищает новорождённых от родовых травм и позволяет поддержать нормальное внутричерепное давление. На межкостных швах у них находятся заметные перепончатые участки – роднички. Самый большой – передний родничок – занимает центральное положение на стыке стреловидного и венечного швов. Обычно он зарастает к двум годам. Другие роднички менее объёмные: затылочная, две клиновидные и сосцевидная перепонки не прощупываются уже к 2–3 месяцам.

Анатомия черепа изменяется не только в младенчестве – формирование обычно проходит в 3 этапа:

  1. Преимущественный рост в высоту, укрепление костей и затвердевание швов – с рождения до 7 лет;
  2. Период относительного покоя – с 7 до 14 лет;
  3. Рост лицевого отдела черепа – с 14 до 20–25 лет, в зависимости от полового созревания.

Небольшой экскурс в анатомию черепа позволяет наглядно убедиться, что голова – это крайне сложная структура, от состояния которой напрямую зависит здоровье головного мозга, а значит, и большинство жизненно важных функций. При малейших травмах большую часть повреждений берут на себя кости, но и их прочность не безгранична – при сильном воздействии не исключены переломы и ушибы, последствия которых могут быть необратимыми. Поэтому при любых обстоятельствах следует обеспечивать черепу должную защиту, беречь его от травм и иных повреждений.

Череп — скелет голови (картинка 4-7). Підрозділяється на мозковий та лицьовий (вісцеральний) череп. У мозковому черепі є порожнина, всередині якої знаходиться головний мозок.
Лицевий череп являє собою остов особи, початкових відділів травної трубки і дихальних шляхів. Обидва відділи черепа складаються з окремих кісток, з’єднаних між собою нерухомо, за винятком нижньої щелепи, з’єднаної за допомогою суглоба рухомо з скроневими кістками.
До мозкового черепа відносяться лобова, дві тім’яні, потилична, клиноподібна, дві скроневі і частково решітчаста кістки. У ньому виділяють дах, або склепіння і основи черепа. У складі зводу — плоскі кістки (тім’яні і лобова і луски потиличної та скроневих кісток) з зовнішньої і внутрішньої пластинками компактної речовини між якими розташована губчаста кісткова речовина (диплоэ). Кістки даху черепа з’єднані швами. У нижній частині мозкового черепа підставі черепа знаходиться великий (потиличний) отвір, що з’єднує порожнину черепа з хребетним каналом, і отвори для проходження судин і нервів. Бічними частинами основи черепа служать піраміди скроневих кісток, які містять відповідні відділи органу слуху і рівноваги. Розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні основи черепа. Внутрішня поверхня ділиться на передню, середню і задню черепні ями, в яких розташовуються різні відділи головного мозку. Центральну частину середньої черепної ями займає турецьке сідло, в якому лежить гіпофіз (див.). На зовнішній поверхні основи черепа по сторонам від великого потиличного отвору знаходяться два виростки потиличної кістки, що беруть участь в утворенні атлантозатылочного суглоба.
Лицевий череп становить передньо-нижній відділ черепа. Більшу частину його утворюють верхня і нижня щелепи (див.). Верхня щелепа є парною кісткою, всередині якої знаходиться воздухоносная верхньощелепна (гайморова) пазуха. Нижня щелепа з’єднана з скроневими кістками допомогою скронево-нижньощелепних суглобів. До лицьового черепу також відносяться скуловые, носові, слізні, піднебінні кістки, нижні носові раковини, сошник і частково решітчаста кістка. Вони утворюють стінки очниць (див.), носової порожнини (див. Ніс) і тверде небо (див.). В носову порожнину відкриваються повітроносні пазухи клиноподібної, лобової, верхньощелепних кісток і чарунки решітчастої кістки (див. Придаткові пазухи носа). На бічній поверхні черепа знаходяться скронева, підскронева і крило-піднебінна ямки; остання повідомляється з порожниною черепа, глазницей, носової та ротової порожнинами.

До моменту народження процес окостеніння черепа ще не закінчується, і у новонароджених в місцях з’єднання кісток даху черепа зберігаються ділянки сполучної тканини — джерельця. Лицевий череп новонародженого порівняно з мозковим розвинений менше, ніж у дорослого. Старечий череп характеризується частковою редукцією лицьового черепа у зв’язку з випаданням зубів; кістки його більш тонкі і крихкі, в області мозкового черепа нерідко спостерігається заростання швів. Жіночий череп трохи менше за обсягом, горби і шорсткості на ньому виражені слабше, ніж на чоловічому. Навіть у осіб одного віку і статі череп варіює за формою, величиною і співвідношенню мозкового та лицевого відділів. Виділяють долихоцефалические (довгоголові), мезоцефалические (среднеголовые) і брахицефалические (короткоголовые) черепа в залежності від співвідношення довжини і ширини черепа (длиннотно-широтний індекс в антропометрії).

Череп (cranium) — кістковий скелет голови. Череп (цветн. табл.) умовно поділяють на мозковий та лицьовий відділи, які складаються з кісток, з’єднаних між собою нерухомо за допомогою швів і синхондрозов, за винятком нижньої щелепи, з’єднаної за допомогою суглоба рухомо.
Одним з основних відмінностей черепа дитини від черепа дорослої є співвідношення між величиною мозкового та лицевого відділів: в дитячому віці лицевий череп значно менше, ніж у дорослого, з віком лицьова частина черепа збільшується переважно у висоту. Особливістю черепа новонародженого є ділянки перетинчастого будови, що отримали назву тім’ячка; найбільш великий з них передній, або лобовий, заростає до 2 років життя дитини. Жіночий череп дещо менше чоловічого за розмірами; кістки тонше і місця прикріплення м’язів менш виражені. В мозковому відділі розрізняють дах, підстава та порожнину черепа, що містить головний мозок. До кісток мозкового відділу черепа відносять наступні непарні кістки — потиличну (os occipitale), лобову (os frontale), основну, або клиноподібну [os sphenoidale (в тілі останніх двох є пазухи)], решітчасту (os ethmoidale); парні — тім’яну (os parietale) і скроневу (os temporale). До кісток лицевого відділу відносять: непарні кістки — нижню щелепу (mandibula) сошник (vomer), під’язикову кістку (os hyoideum) і парні — верхньощелепну (maxilla), піднебінну (os palatinum), скуловую (os zygomaticum), нижню носову раковину (concha nasalis inf.), слізну (os lacrimale) і носову (os nasale). Дах черепа зовні гладка, її внутрішня поверхня має ряд борозен — слід прилеглих судин і венозних пазух твердої мозкової оболонки.
Внутрішня основа черепа поділяється на передню, середню і задню черепні ями. Кордоном між передньою і середньою є малі крила (alae minores) клиноподібної кістки, між середньою і задньою — спинка турецького сідла (dorsum sellae) і верхній край кам’янистої частини (margo superior partis petrosae) скроневої кістки. Центральну частину передньої ями займають продірявлена пластинка (lamina cribrosa) і півнячий гребінь (crista galli) решітчастої кістки. По обидва боки пластинки лежать очноямкову частини (partes orbitales) лобової кістки, є дахом очниць. Середня черепна яма симетрично поділяється турецьким сідлом (sella turcica) на два поглиблення, дно кожного утворюють велике крило клиноподібної кістки (ala major), луска скроневої кістки (squama temporalis) і передня поверхня кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae). По боках тіла клиноподібної кістки проходять борозни внутрішніх сонних артерій (sulcus caroticus). Назовні від борозен залягають три отвори — остистий, овальне і кругле (foramen spinosum, foramen ovale, foramen rotundum). Між великим і малим крилами утворюється верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis sup.) і біля кореня малих крил — зоровий канал (canalis opticus), ведучий, як і щілину, в порожнину очниці. У центрі дна задній ями знаходиться потиличний отвір (foramen occipitale), у латерального краю якого залягає канал під’язикового нерва (canalis п. hypoglossi), а назовні від нього — яремний отвір (foramen jugulare); кзади від останнього залягає борозна S-подібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei) — продовження борозни поперечної пазухи. По боках від потиличного отвори на зовнішній поверхні потиличної кістки розташовуються виростки (condyli occipitales), назовні від них виступають сосцевидні відростки (processus mastoidei), кпереди від останніх — шилоподібні відростки (processus styloidei). Між соскоподібного і шиловидним відростком знаходиться шилососкоподібний отвір (foramen stylomastoideum), що є зовнішнім отвором каналу лицьового нерва. Кзади від шилоподібного відростка розташовані яремний отвір і яма (foramen et fossa jugulares), а кпереди від неї зовнішній отвір сонного каналу (canalis carotis). В області вершин кам’янистих частин розташовані внутрішні отвори сонних каналів, кпереди від яких спрямовані донизу крилоподібні відростки клиноподібної кістки (processus pterygoidei). Внутрішні пластинки цих відростків обмежують задні отвори порожнини носа — хоани.
Лицьовий відділ черепа являє собою кістковий кістяк початкових відділів травної і дихальної систем. Крім того, в ньому залягають периферичні відділи зорового, нюхового та смакового аналізаторів. З кісток лицевого відділу черепа найбільш великими є верхньощелепні кістки і нижня щелепа. Перші беруть участь в утворенні очниць (orbitae), носової порожнини (cavum nasi) і разом з нижньою щелепою — ротової порожнини (cavum oris). У тілі верхньощелепної кістки знаходиться верхньощелепна (гайморова) пазуха (sinus maxillaris), сполучена з середнім носовим ходом. Носові кістки і носові вирізки верхньощелепних кісток (incisurae nasales) обмежують грушоподібної отвір (apertura piriformis), що веде в порожнину носа; піднебінні відростки (processus palatini) разом з горизонтальними пластинками (laminae horizontals) піднебінних кісток утворюють тверде піднебіння (palatum durum, osseum). Альвеолярні відростки (processus alveolares) верхньої та нижньої щелеп містять зубні комірки (alveolae dentales). У старечому віці у зв’язку з випаданням зубів відбувається згладжування альвеолярних відростків, що веде до деякого зменшення розмірів лицевого відділу черепа.

Читайте также:  Кардиолог детский сергиев посад

Posted by: admin in Кістково-м’язова система 07.02.2012 0 48502 Переглядів

Череп являє собою скелет голови, складається з 23 кісток, які утворюють два відділи: мозковий і лицевий. Мозковий череп виконує захисну функцію, в його порожнині міститься го­ловний мозок. Кістки лицевого черепа утворюють ямки й порож­нини для органів слуху, зору, нюху, а також початкових відділів органів дихання і травлення.

Мозковий череп має основу й склепіння. Кістки склепіння ма­ють особливу будову. Кожна кістка складається із зовнішньої та внутрішньої пластинок компактної речовини, між якими міститься губчаста речовина з комірками, заповненими червоним кістковим мозком. Внутрішня пластинка компактної речовини, яка прилягає безпосередньо до мозку, називається склоподібною. У разі травм черепа вона тріскається на дрібні шматочки й може ушкоджувати судини мозку.

Мозковий череп. До складу мозкового черепа входить 8 кісток — 2 парні (2 тім’яні, 2 скроневі) та 4 непарні (лобова, решітчаста, клиноподібна й потилична).

Тім’яна кістка парна, широка, має дві поверхні (зовнішню та внутрішню) та чотири краї. Верхніми зубча­стими краями обидві тім’яні кістки з’єднуються стріловим швом.

Передні краї з’єднуються з лобовою кісткою вінцевим швом. Задні краї тім’яних кісток з’єднуються з потиличною кісткою, утворюю­чи лямбдоподібний шов. Бічні краї разом зі скроневими кістками утворюють лускоподібний шов. Тім’яна кістка має чотири кути: передньоверхній — лобовий; верхньозадній — потиличний, перед-ньонижній — клиноподібний і задньонижній — соскоподібний. Мозкова поверхня кістки має пальцеподібні втиснення й артері­альні борозни. Зовнішня поверхня тім’яної кістки опукла, має дугоподібну вискову лінію, до якої кріпиться жувальний м’яз. Посе­редині кістки є тім’яний горб: у немовлят він добре виражений, а у дорослих згладжений і являє собою незначне підвищення.

Скронева кістка парна, розміщена в біч­ній частині черепа і є частиною його основи. Ця кістка скла­дається з трьох частин: барабанної, лускоподібної та кам’янистої.

Барабанна частина розміщується в центрі кістки й охоплює знизу, спереду та ззаду слуховий зовнішній отвір, що веде в середнє вухо, розташоване в товщі кам’янистої частини.

Лускоподібна частина частково утворює бічну поверхню скле­піння черепа, на її внутрішній поверхні є пальцеподібні втиснення і борозни — відбитки судин. Верхній край лускоподібної частини з’єднується з тім’яною кісткою, утворюючи лускоподібний шов, а переднім краєм лускоподібна частина з’єднується з великим кри­лом клиноподібної кістки. Від лускоподібної частини в горизон­тальному напрямку відходить виличний відросток, який, з’єдную­чись з виличною кісткою, утворює виличну дугу. Під виличним від­ростком міститься овальна нижньощелепна ямка для зчленування з суглобовим відростком нижньої шелепи. Перед суглобовою поверхнею лускоподібної частини міститься суглобовий горбок.

Кам’яниста частина нагадує вид тригранної піраміди, верхівка якої спрямована досередини і вперед. Ця частина скроневої кістки має передню, задню й нижню поверхні. Усередині піраміди місти­ться середнє та внутрішнє вухо. На передній поверхні піраміди є втиснення вузла трійчастого нерва, а ззаду від нього — дугоподібне підвищення. На задній поверхні міститься внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід, де пролягають лицевий та присінково-завитковий нерви.

Читайте также:  Механизм месячных

На нижній поверхні кам’янистої частини знаходиться зовнішній отвір сонного каналу, де проходить сонна внутрішня артерія. Поряд із цим отвором на нижній поверхні піраміди є глибока яре­мна ямка, обмежена яремною вирізкою.

Між частинами лускоподібною та кам’янистою знаходиться м’язо­во-трубний канал, що проходить в барабанну порожнину. В цьому каналі розміщена хрящова частина слухової труби, яка поєднує носоглотку з порожниною середнього вуха.

Зовні кам’яниста частина має соскоподібний відросток, основою спрямований угору, верхівкою донизу. На внутрішній поверхні соскоподібного відростка є борозна сигмоподібної пазухи, яка про­довжується в борозну поперечної пазухи, що огинає яремний відросток потиличної кістки й доходить до яремного отвору чере­па. Всередині соскоподібного відростка, між перегородками губ­частої речовини, є численні соскоподібні печери, заповнені повіт­рям. Вони сполучаються з середнім вухом. У малих дітей печер зовсім немає, а з’являються вони з віком. У старечому віці печери збільшуються в розмірах за рахунок остеопорозу. Під соскоподібним відростком міститься шилоподібний відросток. Між соскоподібним і шилоподібним відростками є шилососковий отвір, крізь який із порожнини черепа виходить лицевий нерв.

Лобова кістка непарна, в ній розрізня­ють носову частину, або тіло, дві очноямкові частини і луску.

Носова частина розташована посередині лобової кістки, в ній є заповнена повітрям порожнина, яка поділяється перетинкою на дві частини. Ця порожнина з’єднується з середніми носовими ходами. Тому лобову кістку відносять до пневматичних кісток. Тіло лобової кістки на своєму нижньому краї має носові вирізки, які зчленову­ються з носовими кістками. Зовнішня поверхня носової частини міститься в заглибині між бічними поверхнями й лускою.

Лобова луска займає передньоверхню частину черепа і з’єд­нується зубчастим швом із тім’яною кісткою. На бічних поверхнях луска має лобові бугри, які у різних людей виражені неоднаково Лід лобовими буграми є підвищення — надбрівні дуги, між якими лежить надперенісся.

Очноямкові частини лобової кістки, розташовані під надбрівни­ми дугами, утворюють верхню частину орбіти. В бічному відділі стінки орбіти, біля основи виличного відростка, розміщена ямка слізної залози, а латеральніше від неї розташована блокова ямка, до неї кріпиться невеличкий хрящ, через який перекидається сухо­жилок блокоподібного м’яза. Між очноямковими частинами є гли­бока вирізка, яку заповнює решітчаста пластинка решітчастої кіст­ки.

На внутрішній поверхні луски є пальцеподібні втиснення й під­вищення, а також лобовий гребінь, який, роздвоюючись догори, обмежує борозну стрілової пазухи.

Потилична кістка непарна, складається з чотирьох частин: основної, двох бічних і потиличної луски.

Основна частина, або схил потиличної кістки, лежить спереду великого потиличного отвору. Внутрішня поверхня схилу гладень­ка, а зовнішня — нерівна й посередині має глотковий горбок, до якого прикріплюється один із глоткових м’язів. Схил з’єднується плоским швом із тілом клиноподібної кістки. Ззаду потиличний отвір оточує потилична луска, яка має зубчастий край, зовнішню та внутрішню поверхні. Посередині зовнішньої поверхні луски розта­шована зовнішня потилична горбистість, яка продовжується донизу у вигляді гребеня. В обидва боки від потиличного гребеня відходять верхні та нижні вийні лінії, до яких прикріплюються потиличні м язи. На внутрішній, або мозковій, поверхні луски є хрестоподібне підвищення, по ходу якого пролягають борозни поперечної пазухи, а догори йде борозна верхньої сагітальної пазухи, що є від­тисненням венозних пазух твердої мозкової оболонки. Від хресто­подібного підвищення вниз до великого отвору йде внутрішній поти­личний гребінь. З боків потиличний отвір оточують бічні частини кіст­ки, на нижній поверхні яких є по суглобовому виростку, ними потилична кістка з’єднується з І шийним хребцем — атлантом. Над виростками розташовані під’язикові канали. По латеральному краю бічних частин є глибока яремна вирізка, обмежена яремним від­ростком. Яремна вирізка разом із яремною ямкою кам’янистої час­тини скроневої кістки обмежують яремний отвір.

Решітчаста кістка непарна, належить ча­стково до кісток мозкового та лицевого черепа. Мозковою части ­ною кістки є решітчаста пластинка, яка займає горизонтальне положення між очноямковими частинами лобової кістки. Крізь її численні отвори проходять у порожнину черепа нюхові нерви. Вго­ру від пластинки спрямований півнячий гребінь, а вниз — перпендикулярна пластинка, що ділить у верхній частині носову порожнину на праву та ліву половини, тобто ця пластинка є верхньою части­ною перегородки носа. По боках перпендикулярної пластинки роз­ташовані решітчасті лабіринти, побудовані з невеликих решітчас­тих клітин, наповнених повітрям. Бічні стінки лабіринта оточені очноямковою пластинкою, яка утворює медіальну поверхню орбі­ти. Від медіальної поверхні решітчастих лабіринтів відходять плас­тинки, що утворюють верхню та середню носові раковини.

Клиноподібна кістка непарна, займає Центральне положення серед кісток основи черепа. Вона скла­дається з тіла і трьох пар відростків, належить до повітроносних, пневматизованих. До тіла спереду приєднуються малі крила, збоку — великі, знизу — крилоподібні відростки. Тіло клиноподібної кіст­ки має порожнину — клиноподібну пазуху, заповнену повітрям, яке заходить крізь два отвори на передній поверхні тіла. Клиноподібна пазуха розділена на дві частини, якими вона сполучається з носо­вою порожниною. Верхня поверхня тіла має заглиблення — туре­цьке сідло, на дні якого є ямка, де залягає гіпофіз. Спереду ямки є горбок сідла, а позаду — виступ у вигляді пластинки, що має назву спинки турецького сідла. Від тіла трохи догори й латерально відхо­дять малі крила, які частково утворюють верхню стінку орбіт. Біля основи крил проходять зорові канали. З обох боків тіла відходять великі крила. В їхній основі розташовані круглі, овальні й остисті отвори, крізь які проходять гілки трійчастого нерва й середня арте­рія великого мозку. Передня поверхня великого крила утворює біч­ну стінку орбіти. Зовнішня вискова і підвискова стінки входять до складу вискової та підвискової заглибин черепа. Між великими й малими крилами є верхня очноямкова щілина, яка сполучає по­рожнину черепа з орбітою. Крізь неї проходять очна артерія й гіл­ки трійчастого нерва. Крилоподібний відросток складається з бічної та медіальної пластинок. Між ними є крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподібний канал. Спереду крилоподібні відростки з’єднуються з тілом верх­ньої щелепи. До крилоподібних відростків прикріплюються жу­вальні м’язи.

Ссылка на основную публикацию
Через сколько после аборта можно пить
Употребление алкоголя обязательно связано с некоторыми рисками, особенно после операций и в реабилитационный период. Чрезвычайно вреден этанол женскому организму. Врачи...
Через какое время начинает действовать кетанов
Определяем, что сильнее – баралгин или кетанов? Боль хочется поскорее унять, поэтому мы спешим в аптеку, желая выбрать самое быстродействующее...
Через какое время после еды можно делать клизму
Скопление в организме шлаков и токсинов негативно сказывается не только на общем самочувствии, но и приводит к нарушению работы системы...
Через сколько после болезни можно делать прививку
В осенний период широко проводится ежегодная профилактика заражения гриппом. Для этого используются различные вакцины, такие как Гриппол, Ваксигрипп, Инфлювак, Бегривак,...
Adblock detector